Пресвятая Богородице мого народу!
Мово! Пресвятая Богородице мого народу!
З чернозему, з любистку, м’яти, рясту, євшан-зілля, з роси, з дніпровської води, від зорі і місяця народжена.
Мово! Мудра Берегине, що не давала погаснути земному вогнищу роду нашого і тримає народ на небесному Олімпі волелюбності, слави і гордого духу.
Мово! Велична молитво наша у своїй нероздільній трійці, що єси ти і Бог Любов, і Бог Віра, і Бог Надія!
Катерина Мотрич
21 лютого світ відзначає Міжнародний день рідної мови. «Найбільше і найдорожче добро кожного народу – це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, почування, досвід», – писав Панас Мирний.
Це дійсно так, бо патріотизм починається із ставлення до своєї мови. Суспільство здорове, життєздатне, коли воно складається не з безликих індивідуумів, а з громадян, патріотів своєї землі.
Саме про це розмірковували студенти І курсу ГД (викладач Гордейчук Наталія Іванівна) на занятті української мови, долучившись до написання диктанту національної єдності «Пресвятая Богородице мого народу».
Поняття рідної мови виступає поряд з поняттям рідного дому, батьківської хати, материнського тепла, вітчизни, тобто мова сприймається не просто як засіб комунікації та навіть не тільки як знаряддя формування думок, а значно інтимніше – як одне з головних джерел, що оживляють патріотичне почуття, як рецептор духовно-емоційного життя людини.