До річниці перепоховання Тараса Шевченка

      Доля Тараса Шевченка і доля України – невіддільні. Шевченко жив Україною, за неї страждав, для неї гартував свою волю, для її пробудження і визволення писав своє неопалиме безсмертне пророче слово, утверджуючи віковічне прагнення українського народу до волі.
     Шануючи сьогодні Кобзаря як символ українства, вклоняємось йому за те, що він – єдиний поет-художник в усій світовій культурі, який врятував націю від виродження в умовах колонізації російською імперією. Сьогоднішня Україна, без перебільшення, постала завдяки шевченківському незламному духу, його думкам і українському слову.
     «Кобзар» в нашій історії – це не просто книга, це сплав непримиренності до катів і неприйняття духовного рабства. Вона призначена «для пробудження усіх синів у всі століття», як сказав поет. Недарма її називають українською Біблією, яка створює навколо себе таку духовність, в якій мають виростати всі покоління народу.
     Тарас Шевченко пройшов «похмурий, тернистий шлях, не зрадивши себе, не поганьбивши своєї людської гідності». Але свічка його життя догорала. Фізично знищений, поет відчував, що мрії про одруження, сім’ю, хатину над Дніпром – залишаться нездійсненними. Тільки муза поезії зігрівала змучене серце, дарувала радість творчості. 10 березня 1861 р. в холодній майстерні будинку Академії мистецтв на 47 році – він пішов із життя. Спочатку його поховали в Петербурзі, а згодом, тіло його було перевезено в Канів і поховано на Чернечій горі. Але лишилися його твори, його заповіти, усьому українському народові.
1861 відбулось перепоховання Тараса Григоровича Шевченка на Чернечій горі поблизу Канева. Після того, як п’ятдесят вісім днів прах Шевченка перебував у Петербурзі, його домовину, згідно із заповітом, за клопотанням Михайла Лазаревського, після отримання ним дозволу у квітні того ж року, було перевезено в Україну й перепоховано на Чернечій горі біля Канева. Труну спочатку привезли до Києва, де з небіжчиком могли попрощатися усі охочі. З Києва 20 травня 1861 року останки Кобзаря на пароплаві “Кременчук” перевезли до Канева. Дві доби домовина перебувала в Успенському соборі, а 22 травня, після відслуженої в церкві панахиди, прах віднесли на Чернечу гору. Влітку 1884 року на Тарасовій горі збудували перший народний музей – “Тарасову світлицю”, а на могилі встановили чавунний пам’ятник-хрест за проєктом В. Сичугова. У серпні 1925 року було створено Канівський державний музей-заповідник “Могила Т. Г. Шевченка”; бронзовий монумент поетові споруджено у 1939 році.