Дідух – до хати, біда – з хати
Коли приходить зима, ми починаємо готуватися до Новорічних та Різдвяних свят: заздалегідь готуємо подарунки, продумуємо, як і з ким будемо святкувати. А свят зимою й справді чимало. І кожне має свої звичаї та обряди. Деякі з’явилися ще в прадавні часи, інші – трохи пізніше, під впливом християнства. Народна традиція святкування в Україні тісно пов’язана з циклом важливих господарських справ, оскільки основою життя староукраїнського суспільства були польові роботи. Господарська діяльність мала календарну періодичність. Церква мала свій окремий календар. Накладання церковних традицій та народних вилились у неповторні й самобутні звичаї, традиції, обряди нашого народу.
Цими днями у Музеї старожитностей та етнографії Буковинської Гуцульщини Вижницького фахового коледжу мистецтв та дизайну імені Василя Шкрібляка було особливо цікаво: вперше проводився майстер – клас з виготовлення дідуха, а родзинкою заходу було вивчення давніх гуцульських колядок. Потрібно відзначити, що важливим завданням музею, як культурно-освітнього центру, є ознайомлення молоді з матеріальною і духовною спадщиною народу. Процеси модернізації освіти в Україні спрямовані на формування активного громадянина, патріота своєї землі, свідомої особистості, всебічно розвинутої людини.
Ведучі дійства студенти першого курсу Юліана Мечик, Альбіна Чорней та Владислав Балабушенко вели мову про те, що Різдво – одне з найбільших свят в Україні. А в українській культурі є такий автентичний символ свята Різдва – Солом’яний Дідух. Традиційно, як тільки вставала перша різдвяна зірка, в переддень Різдва, на свят вечір до хати заносили святковий сніп – Дідух. При цьому приказували: «Дідух – до хати, біда – з хати». Сніп впускав до хати святковий настрій, мир, добробут, затишок – вірили наші предки. Ще з Біблії та її притч ми пам’ятаємо, що саме в стайні народився Ісус Христос. Стояв холод, і Йосип побачив у стіні шпарину, яку затулив снопом, і в стайні стало тепліше. Цей його вчинок і створив звичай застеляти на Різдво сіном хатню підлогу, а на чільному місці ставити в кутку Дідуха. Його ще інакше називали «дідом», «колядником», «колядою», «снопом-раєм».
Дідух – це не просто українська різдвяна прикраса, це елемент української культури. Це свого роду солом’яний оберіг, дух предків, дідів, збереження традицій і пам’яті родини. Овес, жито, пшениця, льон – його основні складові.
Дідух має позитивний заряд енергії, що дає нам відчуття таємничості та свята. Найперше він символізує родоначальника роду – діда, як і всіх родичів, які жили з ним.
Майстер – клас проводила Олена Чепух, керуюча справами виконавчого апарату Вижницької районної ради, менеджер проєктів, які реалізуються за партнерства районної ради і нашого навчального закладу. Пані Олена цікавиться та вивчає звичаї та традиції нашого народу, є одна з авторів книги «Одягові традиції Гуцульщини».
Під час проведення майстер – класу вона вела мову про те, що виготовлений власноруч Дідух принесе всім присутнім безліч емоцій та задоволення.
Адже давня гарна українська традиція відроджується, і ми залюбки можемо створити самі, своїми власними руками оберіг для родини та оселі, прикрасити ним свою домівку та зробити свято Різдва ще більш затишним та родинним. Під час проведення майстер – класу п. Олена акцентувала, що слово «дідух» прийшло зі старослов’янської мови й в перекладі означає «дух предків», родоначальника сім’ї та родини.
Дідух міг мати три, п’ять чи сім ніг.
«Ноги», завдяки яким він міцно стоїть, уособлюють коріння, світ мертвих. Верхня частина, що символізує серединний світ, світ людей, має у кожному пучку по сім штук колосків. Сімка — одне зі знакових чисел, це сім днів тижня, сім поколінь, сім кольорів веселки. Зернятка у колосках — верхній світ з божествами, птахами та солярними символами. Виготовлявся він всією сім’єю, і на його виготовлення брали колоски жита, вівса, пізніше пшениці. Прикрасами слугували сухі квіти, ягоди, калини, різнокольорові стрічки. Різдвяне дерево/дідух/ оселялося в хаті до Нового року, подекуди аж до Водохреща. Потім зерно обмолочували й додавали його до посівного. Солому ж спалювали, щоб душі померлих, які гостили в родині на свята, могли повернутися на небо.
Всі присутні у музеї отримали велике моральне задоволення від процесу творення, кожен подумки молився за мир в Україні, за самовизначення і самоусвідомлення української нації і за те, що великий Пророк Шевченко називав: “В своїй хаті й своя правда, і сила, й воля святая…”
Ще однією несподіванкою присутніх було знайомство з незвичайною і дуже красивою панянкою – Валентиною Буняк. Пані Валентина – знана людина на Буковині, літераторка, вчителька, громадсько-політична діячка, завідувачка родинного музею, авторка книги «Колідник». Пані Валентина дуже добре знає звичаї і традиції гуцулів, дуже гарно співає, а колядок знає найбільше. У своєму виступі наша гостя вела мову, що Буковинська Гуцульщина славиться своїми звичаями і традиціями, якими захоплюється весь світ. Вона відзначила, що колядки є невід’ємним елементом Різдва, величезним скарбом народної творчості, втіленням української нематеріальної культури, важливим елементом самоідентифікації українця.
Цікавим було те, що п. Валентина познайомила всіх учасників дійства з колядками, які були зібрані Юрієм Федьковичем, буковинським соловієм.
На завершення всі заколядували давні буковинські колядки. Це було так щемливо, урочисто, гордо…
Щиро вдячні всім присутнім за участь у проведенні нашого дійства, а особливо Олені Чепух та Валентині Буняк за цікаві майстер – класи!
Марія Козубовська, заслужений працівник освіти і науки України, завідувачка музею старожитностей та етнографії Буковинської Гуцульщини Вижницького фахового коледжу мистецтв та дизайну імені Василя Шкрібляка