День української хустки

         Любити свій народ – це значить любити мамину пісню, що  вчила добра і ласки, пам’ятати  батьківську хату, бабусину скриню, з трепетом брати у руки речі , які в ній  є, і берегти їх , як найдорожчу  реліквію.

         У Всесвітній день хустки йшла мова про звичайні українські хустки у музеї старожитностей та етнографії Буковинської Гуцульщини Вижницького фахового коледжу мистецтв та дизайну імені Василя Шкрібляка. Скільки цікавого вони можуть нам розповісти! Адже  хустка є символом прихильності, любові, вірності, прощання, скорботи, оберегом родини  і важливим ритуальним предметом. Це невід’ємна частина української культурної спадщини та реліквія , що передавалась із покоління в покоління.

       Ведучі цього заходу Іван Мудрак і Олександра Дячук вели мову про те , що й   нині хустка не втратила своєї актуальності. Більшість українок мають традиційну українську хустку у своєму гардеробі, адже Різдвяний вечір та Коляду не можна уявити без даного аксесуару. Цей автентичний аксесуар надає сучасним українкам колоритного образу.

     Сьогодні яскраві хустки поступово завойовують прихильність не тільки українок, а й модниць всього світу. А отже українське вкотре стає світовим трендом.

      Показ одягу і майстер – клас пов’язування хустки та перемітки викликали великий інтерес у студентів коледжу та гостей свята. Євдокія Ковалюк та Олена Михайленко представили увазі присутніх різні види пов’язування головних уборів, а їх є понад тридцять. Адже люди здавна вірили, що хустка має магічні властивості та слугує оберегом і є важливим атрибутом на всіх українських обрядах.

А хустка в нас завжди була в пошані

У літню спеку й люті холоди.

Їх гарно так замотували пані,

Як йшли до церкви, вдома, та й завжди.

А літню хустку часто вишивали,

Щоб гарною на голові була.

І хустка людям щедро дарувала

Свій захисток від сонця і тепла.

Бо голови від спеки закривала,

А взимку гріла і несла тепло.

Та від хурделиць ревно захищала,

Щоб затишно у холоди було.

Тож за турботу їх усі любили:

І прикрашали, як могли, усі.

Краса в хустині нашій споконвічна,

Як і душа, що з піснею жила.

Бо в українок і душа лірична,

У ній багато сонця і тепла.    

Марія Козубовська – викладач коледжу